Чому не можна говорити дітям «годі плакати»: важливість підтримки емоційного розвитку і правильного спілкування з дитиною

Дуже часто, коли маленька дитина кричить, проливає сльози, батьки кажуть: «Не плач», намагаючись таким чином заспокоїти дитину. Насправді цієї фрази не тільки не вдасться вгамувати сльози, це змусить засмутитися малюка ще більше. Говорячи дитині про те, щоб він перестав плакати, мами і тата не приймають його почуття. Вони не хочуть, щоб він їх показував. А поки це (плач, крик, потоки сліз) найпростіший спосіб розповісти про невдоволення, печалі і інших неприємних емоціях.

Так, можливо дитина вже може говорити, а значить, у нього вийде описати свій стан словами. Але часом зробити це досить складно. Дорослі теж не справляються з переживаннями, починають плакати. Причому з боку здається, що вони засмучуються через таку дурницю, яка не стоїть жодної сльозинки. Але людина зараз не може по-іншому:

• він втомився;
• видихався;
• розлютився;
• емоції переповнюють його і рвуться назовні.

Дитині справитися з емоціями набагато складніше.

Навряд чи у нього вийде:

• подзвонити своїм друзям і виговоритися, поскаржитися;
• пройтися по магазинах, скуповуючи все, що душі завгодно;
• відправитися в салон краси.

Він не знає інших способів вираження своїх почуттів, найпростіший – сльози.

Але малюк обов’язково навчиться, почне контролювати себе. Головне, не змушувати його ховати свої почуття, приховувати їх, відсувати на другий план.

А фраза «Ну досить вже плакати» саме так і працює. Дитина починає думати, що:

• його емоції неправильні, їх не повинно бути;
• не можна їх нікому показувати, розповідати про них;
• і взагалі з ним щось не так, раз він їх відчуває.

Немає нічого поганого в тому, що дитина з часом плаче. А те, що це супроводжується розкиданням все навколо, розмахуванням руками, з часом пройде.

Малюк зрозуміє, що це зайве, це не допомагає впоратися з сумом, образою. Але відчувати їх і плакати він має право. Ніхто не може йому заборонити.

А поки малюк вчиться себе контролювати, набирається досвіду, він повинен усвідомлювати, що батьки поруч. Вони розуміють і приймають.

Мами і тата кажуть, наприклад:

• Так, я розумію тебе, знаю, що це дуже боляче і неприємно;
• Малюк, розкажи, що сталося, що тебе так засмутило? ;
• Якщо не хочеш розмовляти, можеш просто поплакати. Але знай, я тут, поруч і завжди готова (готовий) з тобою поговорити, вислухати.

Не можна ігнорувати емоції дитини, принижувати їх, даючи йому зрозуміти, що вони зовсім недоречні і неправильні. І, звичайно ж, не варто сміятися над малюком, над його почуттями.

Навіть якщо дорослим здається, що привід для сліз дріб’язковий, у малюка все дуже серйозно.

Підтримка емоційного розвитку дитини

Важливо розуміти, що дитина, яка плаче, переживає справжні емоції, навіть якщо дорослим вони здаються незначними. Коли батьки кажуть дитині перестати плакати, вони фактично відмовляють їй у праві на емоції. Це може призвести до того, що дитина відчує себе непотрібною або неправильною. Прийняття і розуміння емоцій малюка допомагає йому відчувати себе захищеним і коханим.

Замість того, щоб казати “перестань плакати”, варто навчитися реагувати на емоції дитини позитивно і підтримуюче. Наприклад, можна сказати: “Я бачу, що тобі зараз дуже сумно. Хочеш поговорити про це?” або “Мені дуже шкода, що ти зараз плачеш. Я тут, щоб допомогти тобі”. Це допоможе дитині зрозуміти, що її почуття важливі і що вона може розраховувати на підтримку з боку батьків.

Підтримка емоційного розвитку дитини включає також навчання різним способам вираження почуттів. Дитина повинна знати, що плакати – це нормально, але існують й інші способи справлятися з емоціями, такі як:

• розмова з батьками або друзями;
• малювання або інші творчі заняття;
• фізичні вправи або прогулянки на свіжому повітрі;
• заняття улюбленим хобі.

Навчаючи дитину альтернативним способам вираження емоцій, батьки допомагають їй розвивати емоційну грамотність та навички самоконтролю. Це важливо для подальшого дорослішання і становлення особистості. Дитина, яка вміє розпізнавати і висловлювати свої почуття, буде більш впевненою і здатною справлятися зі стресовими ситуаціями в майбутньому. Останнє, але не менш важливе – це модель поведінки батьків. Діти вчаться на прикладах, тому важливо, щоб дорослі показували, як вони самі справляються зі своїми емоціями. Відкритість і чесність у вираженні почуттів створює в родині атмосферу довіри і підтримки. Це допомагає дитині зрозуміти, що всі емоції – це нормально, і що кожен має право їх відчувати і висловлювати.